Опубликовано: 24.10.2018
Доброго дня! Мене звуть Олександр і я також маю мобільний телефон. Більше того, я ним користуюся кожного дня, буває навіть по декілька раз. Телефон справді хороший (шо називається – неубіваємий), можна і дзвонити і смс-ки відправляти, навіть камера в ньому є, хоча і слабенька. І ось,одного разу, трапилась з моїм телефоном біда – його вкрали у мене. Витягнули з кишені прямо у маршрутці. Щоб ви дуже не переживали відразу скажу, що згодом (десь через 2 місяці) він до мене повернувся. Історію викрадення та повернення мого телефону Nokia 3110 я хочу повідати вам.
Сталося це одного вересневого теплого дня, уже точно не пригадаю 22 або 24 вересня, майже рік тому. Добре пам’ятаю цей день, бо раніше у мене ніколи нічого не крали, я зазвичай дуже уважний і маю таку звичку перевіряти свої кишені енну кількість разів на наявність у них власних речей впродовж всього періоду поки десь гуляю. Так ось, цього дня я зустрічався з другом, якого давненько не бачив. Ми перекусили в невеличкому ресторанчику після чого він провів мене до зупинки, там і розпрощалися. Відразу хочу зауважити, що алкоголю ми тоді не вживали взагалі, так що жодних спотворених фактів бути не може.
Йдемо далі. Я ж замість того, щоб дочекатися своєї звичної маршрутки, яка їде майже під будинок де я знімаю квартиру, вирішив що швидше буде сісти у першу маршрутку, яка буде проїжджати і пройтися зайві 3-4 хв. Думаю багато кому в Києві знайома маршрутка під номером 401, яка їде від вулиці Чорнобильської (десь біля Академмістечка) до Південного вокзалу. Саме вона тоді була першою і саме в неї я забрався.
Зайшов у задні двері, передав за проїзд, все як годиться. Телефон знаходився у мене в куртці в зовнішній лівій кишені, яка була застібнута на блискавку (це я двічі перевірив до того як зайти в маршрутку). Після мене зайшло ще чоловік 5-6 і цього вистачило, щоб ми розмістилися всередині як шпроти в банці, я навіть поворухнутися не дуже міг. Одразу після того, як маршрутка рушила відчув, що хтось поторгав як одну так і другу мої зовнішні кишені. Також це зауважили ще декілька людей які стояли поруч, бо їх також облапали. Це була перевірка злодієм вмісту кишень.
Я відразу схопився рукою за телефон із зовнішньої сторони куртки, та тримав його так до зупинки на якій я мав сходити. Але для того щоб вийти із маршрутки мені треба було на мить відпустити руку від телефону та протиснутися поміж людей. Так я і зробив, за що відразу поплатився. Не встиг я ступити й кроку і знову перевірив чи усе у мене на місці. І ось тут відчув і побачив, що моя ліва кишеня розстібнута і телефону в ній немає. Благо, що маршрутка ще не встигла поїхати, я відразу повернувся в салон і підняв ґвалт, мол так і так, вкрали мобільний телефон. Дехто з людей зголосився допомогти і почали набирати мій номер, та було вже марно, злодій спочатку скидував дзвінки, а потім взагалі виключив телефон.
Проїхавши ще 3-4 зупинки я зрозумів, що нічого своїми криками я не доб’юся. Людям було байдуже, вони тільки міцніше схопилися за свої сумки та гаманці, а водій зупинитися і допомогти мені не схотів.
Повертався я додому звичайно засмучений. І більше засмучений я був не від самого факту крадіжки мобільного телефону, а від того, що я міг цьому запобігти, але не зробив цього. Я, завжди такий уважний та акуратний допустив таке. Телефон той був не дуже дорогий, на той час він коштував близько 1000 грн + сім-картка і на рахунку 17 грн + флеш-карта на 2 Гб за 60 грн. Мені більш прикро було за всі контакти та деяку інформацію, яку я зберігав на флеш-карті. Та що поробиш, сталося, то сталося. Того вечора, через свою засмученість йти до міліції та писати заяву я не став, оскільки знав, що для пошуку телефону, тим паче такого як у мене вкрали їм не захочеться докладати найменших зусиль.
Хочете вірте, а хочете ні, за наступні півдня я відчув наскільки все-таки технології увійшли в наше життя і наскільки ми без них безпомічні та обмежені. Доречі, тільки після цього я також замислився над тим, скільки всього можна дізнатися про людину з її мобільного телефону. Хочеш пізнати людину – заглянь у її мобільний телефон.
Добре, що під рукою був інтернет та скайп за допомогою яких я сповістив усіх своїх друзів, що у мене вкрали мобільник і мені знову потрібні їхні номери телефонів для контакту. Наступним, що потрібно було зробити – це піти до центру обслуговування абонентів Київстар, сказати, щоб заблокували мою SIM-ку та видали мені нову з моїм же номером. Іншими словами – відновити номер телефону. Так я і зробив.
Після чого я все-таки пішов в міліцію писати заяву про крадіжку мобільного телефону Nokia 3110. Звичайно я абсолютно ні на що не сподівався, та вирішив написати на всякий випадок. Був дуже здивований, коли міліціянти почали робити з мене дурачка, говорячи ніби я напевно напився і десь загубив того телефона. Проблема ще заклечалась в тому, що при мені не було ні коробки від телефону, ні гарантії на нього, ані чека про його купівлю. Всі ці документи знаходилися вдома в Коломиї. Та я подзвонив батькам, дізнався IMEI телефону та інші його дані і надав їх як докази в заяві. І хоча черговий слідчий всіляко намагався відговорити мене від затії писати заяву, та я настояв на своєму. І от провівши у відділку міліції близько 3 годин (ніколи в житті мені ще не доводилося там так довго бути :)) я розповів у всі подробиці крадіжки (як оце вам) і з полегшенням зітхнув, коли вийшов на вулицю.
Життя продовжувалося, сумувати було ніколи. Тим паче, після такого казусу із крадіжкою мобільного телефону хотілося якнайшвидше про це забути, тому я старався не думати, про всі ті номера телефонів друзів, які втратив. Багато із них (номерів) я в подальшому відновив, але все ж не всі.
З того моменту як вкрали телефон пройшло уже близько 2 місяців, можливо трішки більше. Я уже й, чесно кажучи, забув про свій вкрадений мобільник, навіть думки такої не було, що він може до мене повернутися. Та одного дня задзвонив мій новий мобільний телефон, який я взяв у тата (доречі, телефон був ідентичний тому що вкрали, також модель 3110). Піднявши слухавку, на другому кінці я почув суворий вимуштруваний чоловічий голос, який мовив: «Здравствуйте. Вы Александр Дадак? Вы писали заявление о краже мобильного телефона?…». Думаю, що було далі ви уже здогадалися. Я просто не міг повірити своїм вухам. Мені сказали, що знайшли мій телефон і готові його повернути, якщо я надам їм докази, що він справді мій. Це мала бути гарантія, чек або коробка від нього, на якій зазначений IMEI-код.
Тиждень потому я, маючи на руках усі вищезазначені документи, навідався до Солом’янського районного управління УМВС у м. Києві та забрав свого блудного мобільного телефона. Звичайно картки пам’яті у ньому уже не було, батарея була змінена на старішу, поцарапану і тримала ледве півдня. Та все ж це був той самий мобільний телефон, який я так необачно проморгав у маршрутці. Як розповів мені оперативник, вони накрили одну шайку, яка промишляла краденими телефонами на Караваєвих Дачах, думаю київські знають, де це :). І серед вилучених телефонів виявився і мій мобільничок.
Переповідаючи друзям історію повернення мого мобільного телефону всі вони дуже дивувалися як таке можливо. Ніхто не хотів вірити, що телефон знайшла і повернула мені міліція. А все тому, що я не полінився потратити час (і нерви також) на написання заяви.
Підсумовуючи усю розповідь хочу зробити деякі висновки. По-перше, завжди будьте обачними! Незалежно де ви знаходитесь, не втрачайте пильності ! По-друге, не лінуйтеся докладати зусиль, навіть якщо воно вам не потрібне зараз. Можливо, те, що ви полінувалися зробити сьогодні вам стане у нагоді в майбутньому. Дякую, що осилили всі букви і дочитали до кінця.
