вход на сайт

Имя пользователя :
Пароль :

Восстановление пароля Регистрация

Главная Новости

Докази нереальності операцій від податківців

Опубликовано: 10.01.2019

Належні й неналежні докази

Слід зазначити, що вчинення контролюючим органом такого правопорушення вже має певні наслідки в судовій практиці щодо неприйняття судом доказів у вигляді інформації як належних . Нагадаємо, що належним доказом вважається доказ, який містить інформацію щодо предмета доказування, котрим є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають установленню під час ухвалення судового рішення ( ст. 73 КАСУ ).

Окружний адміністративний суд м. Києва у постанові від 24.09.2018 р. у справі № 826/13830/16 зазначив:

Тобто суд дійшов висновку, що контролюючий орган не підтверджує нереальність господарської операції, якщо посилається на податкову інформацію про контрагента, а не про самого платника податків. Суд визнав докази, надані контролюючим органом, НЕНАЛЕЖНИМИ .

Допустимі й недопустимі докази

Проте наслідки застосування податківцями вказаної податкової інформації можуть виявлятися в тому, що суд визнає докази не лише неналежними, а й недопустимими . Якщо виходити з того, що зазначення у відповіді на запит платника податків про його майбутнього контрагента того, що контрагент не має достатньої кількості основних засобів, кількості працівників, відповідних дозволів, ліцензій, є правопорушенням у формі розголошення інформації про платника податків без його письмової згоди , то розголошення цієї інформації в акті перевірки також є порушенням пп. пп. 17.1.9 та 21.1.6 ПКУ , тобто тим правопорушенням, вчиняти яке на прохання платника податку ДФС відмовляється, а в акті перевірки вказує, тобто вчиняє це саме правопорушення.

І хоча пп. 83.1.2 ПКУ визначає, що податкова інформація є підставою для висновків, які роблять контролюючі органи під час проведення перевірок, це не знімає з їх обов'язку розголошувати таку інформацію лише за наявності письмової згоди платника податків. Інакше таке розголошення є вчиненим порушенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 74 КАСУ суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Мають бути одержані з порушенням порядку, установленого законом, докази, а не сама інформація, яку містить доказ.

Таким доказом є акт перевірки, який складено (одержано) з порушенням порядку, установленого законом, оскільки в ньому неправомірно розголошено інформацію про контрагента платника податків. Отже, суд не може приймати як обґрунтування заперечень контролюючого органу акт перевірки, якщо контролюючий орган не надасть письмового дозволу контрагента платника податків на розголошення податкової інформації про такого контрагента в акті перевірки.

Мабуть, саме з цієї причини правоохоронні органи США притягли Алькапоне до відповідальності за ухилення від сплати податків, а не за насправді вчинені ним злочини: у суді вони використали лише ту інформацію, яку змогли розголосити, а не все, що їм відомо. Неважко уявити, який обсяг інформації мали у своєму розпорядженні правоохоронні органи та яку її частинку вони змогли використати в суді. І це тому, що в США дотримуються процесуального законодавства не лише учасники процесу, а й суд, який не прийняв би докази, отримані з порушенням закону.

Відповідно до ст. 222 КПК відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають це можливим. Отже, посилаючись в акті перевірки на показання директора чи інших свідків у кримінальній справі щодо фіктивності контрагента , представники контролюючого органу повинні мати письмовий дозвіл на це слідчого або прокурора. Інакше відповідно до ч. 2 ст. 222 КПК незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, установлену законом.

А це згідно зі ст. 387 ККУ карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн) або виправними роботами на строк до двох років .

Прямі й непрямі докази

У теорії процесуального права за критерієм безпосереднього підтвердження тієї чи тієї обставини докази розподіляють на прямі й непрямі. Прямі однозначно підтверджують таку обставину, а непрямі – лише опосередковано, тобто припускають можливість існування якоїсь обставини, а не обов'язковість такого існування. І з цього погляду, коли податківці в акті перевірки вказують на те, що відсутність основних засобів на балансі контрагента, який надавав послуги чи виконував роботи, підтверджує неможливість такого надання/виконання, то це лише непрямий доказ того, що таке могло би бути. А могло й не бути. Це і є класичний приклад непрямого доказу. Наприклад, відсутність у платника податків авто на балансі не означає, що він не міг надати послугу з перевезення замовника до аеропорту. Таку послугу він міг надати, наприклад, узявши авто напрокат або ж просто оплативши таксі за власний кошт.

Або ж, приміром, генпідрядник за договором підряду міг побудувати велетенський ТРЦ, залучивши відповідно до ст. 838 ЦКУ субпідрядників. Тобто генпідрядник, який може не мати на балансі основних засобів і в штаті найманих працівників, не позбавлений права укласти субпідрядні договори і виконати свої зобов'язання з їх допомогою. Уявіть собі акт перевірки, коли податківці, проаналізувавши господарську операцію з будівництва ТРЦ на 20000 м2, виявлять, що генпідрядник – це юридична особа, у штаті якої є лише один директор.

Отже, зазначення у позовній заяві про те, що податкова інформація, наведена податковим органом як доказ нереальності господарської операції:

– є неналежним доказом, із чим уже погоджуються судді різних інстанцій (про це йтиметься далі);

– є недопустимим доказом, про що судді ще не вказують у судових рішеннях, проте вказуватимуть, якщо всі платники податків, яким податківці в акті висловили свою думку стосовно нереальності господарських операцій, у позовних заявах не лише доводитимуть їх реальність, а ще й наполягатимуть на тому, що розголошення інформації про контрагента в акті перевірки без його письмової згоди саме собою вже є порушенням, яке усуває допустимість таких доказів;

не є прямим доказом нереальності господарської операції, та лише не прямо, а опосередковано може свідчити про це.

Ураховуючи цей висновок, слід з оптимізмом очікувати ще більш рішучого повороту судової практики до процесуального права на користь платників податків.

Також на цю тему читайте статтю "Реальна операція очима суддів" .

Поиск по сайту
Меню
Реклама на сайте
Архив новостей
Реклама на сайте

Реклама на сайте







Популярные публикации
Архив сайта
Информация
www.home-4-homo.ru © 2016 Copyright. Все права защищены.

Копирование материалов допускается только с указанием ссылки на сайт.
   
rss