Опубликовано: 12.01.2019
– Найчастіше близькі губляться, не знаючи, як допомогти людині у горі пережити біль втрати, а часом, і сумніваються в необхідності підтримки. Що ж говорить про це Церква?
– Допомогти людині, яка переживає горе, і таким чином виконати закон Христовий просто необхідно. В якості прикладу можна навести фрагмент з Житія преподобного Іоанна Дамаскіна. У той час, коли на нього була накладена обітниця мовчання, до нього прийшов брат, у якого померла близька людина. Він сказав святому Іоанну, що не може оплакувати покійного, бо мова його відстала і сам він не вчений. І преподобний на прохання брата створив кілька стихир, які і зараз використовуються при відспівуванні.
Сучасні люди переживають біль втрати набагато важче. Причина в тому, що ми втратили культуру, яка раніше допомагала впоратися з горем і вийти з важкої життєвої ситуації. Немає вже ні тієї підтримки громади, ні розуміння поховальних традицій. У наших предків було прийнято оплакувати покійних. Зараз же нерідко трапляється, що на похороні людина лише змахне скупу сльозу, а через півроку внутрішніх переживань зляже з інфарктом. Невиплакані, невиражені біль і печаль погіршують страждання і не дають подолати послане з небес випробування. І допомога, таким чином, потрібна вже інша.
– На жаль, буває так, що людина, яка втратила близького, залишається наодинці зі своєю втратою. І піти йому ні к кому, і розділити горе ні з ким. Як тут бути?
– Так, у одних знайомих знаходяться важливі справи, інші після похорону намагаються забути про горе, у третіх – термінові проблеми і брак часу. Але ж це і є той момент, коли саме ви можете реально допомогти. При цьому важливо, щоб людина теж захотіла розділити з вами горе. Тому якщо між вами були непрощенні образи, сварки, невирішені конфлікти, то про все слід негайно забути. Необхідно самому піти на примирення з тим, хто переживає горе, попросити в нього пробачення (навіть у тому випадку якщо провина не ваша), повністю викорінити у своєму серці образу. Адже довіряють і розкривають найбільш наболіле, як правило, близьким людям. А хіба може бути близькість, замішана на образах?
– Народна мудрість говорить, що розділене горе – півгоря. Як можна частину скорботи взяти на себе, щоб полегшити душу людині у горі?
– Перш за все, як сказано в Псалмах, «преклони ухо твое» і вислухай. Людині у скорботі часто потрібно просто виговоритися, їй важливо, щоб її вислухали. Іноді досить просто прийти до неї, посидіти, поговорити, послухати про її страхи, тривоги і печалі. А вже наскільки цінну пораду ми їй дамо – справа другорядна. Буває, що ніякі слова і рекомендації не потрібні, головне – увага і розуміння.
Якщо у того, хто переживає горе, є бажання, то можна поговорити про спочилого, разом згадати його. Якщо потрібно, допомогти по господарству, вирішити організаційні питання або подбати про його дітей.
І, звичайно ж, основна наша підтримка – молитва до Бога, щоб він дарував згорьованому розраду, терпіння і душевні сили. Непогано б разом помолитися за того, хто пішов в інший світ, за упокій його душі, сходити в храм, почитати Псалтир. Також важливо пояснити і заспокоїти людину тим, що смерть – не абсолютна втрата близької людини, що вона створена з безсмертною душею, і її відхід не є відходом у небуття, бо душа наша – завжди жива.
Тільки не треба агресивного місіонерства! Необхідно діяти потихеньку, як ніби хворого вчіть ходити після важкої операції. Говоріть і поводьтеся обережно, ніжно, з любов’ю. Людина, яка переживає біль втрати, відчує Божу допомогу і почне рухатися до Нього назустріч.
Страждати і співчувати – це теж праця, перш за все – духовна.
– А чи вважається гріхом ухилення від допомоги стражденному?
– Якщо ви взмозі допомогти всім нужденним навколо вас, це буде правильно перед Богом. Але Господь не стягне, якщо ви не надасте уваги і підтримки всім. Людина сама обирає міру допомоги у відповідності зі своїми моральними можливостями. В горі іноді хочеться побути на самоті, тому важливо не нав’язувати свою допомогу, користі від цього все одно ніякої, одна тільки шкода. Але якщо людина просить про допомогу, то відмовити їй ми не маємо права.
Бувають випадки, коли родичі ображаються на друзів покійного, не прийшли на поховання або поминки. Але ж поминають насамперед молитвою, а не на поминальній трапезі. І звернутися до Бога можна у всякому місці. Неучасть в поминках зовсім не означає, що людина кинула згорьованих і не пам’ятає про спочилого. Але буде правильно, якщо вона все ж таки знайде можливість приїхати у інший день, щоб підтримати людей в горі.
– Буває, що людина через власне горе нічого не бачить і не хоче знати. Як врятувати її з безодні власних переживань і мук?
– На жаль, в даний час люди практично не думають про те, наскільки важко покійному в іншому світі, наскільки важкі його гріхи і яким він постане перед Господом. Замість того щоб помолитися про полегшення суду над ним і очищення його душі від скверни, вони більше переживають за себе, занурюючись у власні відчуття, пов’язані з втратою. І в цьому вболіванні за себе позначається самолюбство. Адже життя за заповідями любові вимагає від нас смирення, під яким слід розуміти турботу, пам’ять, переживання про ближніх.
Згідно з цими правилами ми повинні забути себе заради інших. А в разі втрати – заради покійного, молитися за нього, читати Псалтир, обмеживши свої бажання, якщо потрібно. Людину, яка шкодує себе, втішити складніше, тому що вона зациклена на своєму горі. У того, хто вважає себе нещасним і думає тільки про те, що йому важче за всіх, не залишається ні душевних, ні моральних, ні навіть фізичних сил, вони всі йдуть на співчуття до себе. Тому головне завдання оточуючих – звернути увагу того, хто переживає горе, в іншу сторону, відхилити його від самого себе і залучити до допомоги душі покійного, справ милосердя заради душі померлого.
Щоб загладити гріхи минулого, потрібно молитися про прощення його Господом, і від особи покійного давати милостиню. При цьому молитві сприяє пост. Він готує нас до спілкування з Богом і до більш старанного моління за покійного.
Треба не забувати, що тому, хто уповає на Божу волю, Господь дає і сили, і душевний спокій, і того, хто втішає, втішить.
– А що заважає нам співчувати і підтримувати ближнього в скорботі?
– Основні мотиви ненадання допомоги в моменти горя – це лінь і страх доторкнутися до нещастя. Насправді люди бояться зіткнутися з чужим горем, спроектувати його на себе. Але воля Божа про кожного своя, і якщо Господь дає випробування, то ми можемо їх витримати. «Заразитися» бідою неможливо, а тому не варто боятися підтримувати ближнього в хвилини душевного болю.
На жаль, кожна людина в сучасному світі живе в своєрідному вакуумі, вона боїться вийти з власного звичного зручного світу, в якому немає в даний час трагедії. Їй не хочеться ніякого дискомфорту, який неминучий при участі в чужому горі. Наприклад, в кожному місті є дитячий будинок, але ж ніхто не поспішає зануритися в біль, який співіснує поруч. Але ж достатньо просто долучитися до біди ближнього, щоб світ навколо і в душі змінився. Той, хто один раз побачив і відчув чужу біду, вже не зможе пройти повз неї і продовжувати жити і радіти в своє задоволення, знаючи, що десь страждають люди, яким потрібна твоя підтримка і участь.
Допомога людині, яка переживає горе – праця, яка вимагає терпіння і розуміння. Але праця благодатна. Поділяючи нещастя інших, і власне горе стає не настільки болісним. При цьому не варто переживати, що допомога буде не по силам, тому що ніхто з нас не спитає зайвого. Незнанням засобів і способів теж не можна виправдати наше небажання брати участь у долі стражденного. Господь підкаже, чим і як допомогти. До того ж крім любові, ніяких особливих знань і умінь не потрібно для того, щоб утішити ближнього.
