Опубликовано: 16.01.2019
Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані
Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, належність і допустимість доказів алкогольного сп’яніння (ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18)
Фабула судового акта: Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, – цієї теми стосується судова справа, рішення в який викладене нижче. Рішенням районного суду позивачу, що працював провідником пасажирського вагону , у задоволенні позову до підрозділу залізниці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв’язку із перебування на роботі в нетверезому стані, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. Як видно з рішення суду , що факт сп’яніння позивача підтверджу вався медичним висновком , виданим Львівським обласним державним наркологічним диспансером.
Між тим, апеляційним судом позов був задоволений частково, оскільки, як вважав суд, факт «перебування позивача на роботі у нетверезому стані ґрунтується на припущеннях», а позивачем надано належний та допустимий доказ на спростування факту його перебування на роботі у нетверезому стані. Йдеться про те, що згідно з актом, складеним у медпункті вокзалу, у позивача рівень алкоголю складав 0,2 %, що є нормою, а за результатами проведеного огляду та проби на апараті «Алконт-01» (сертифіковане обладнання) ознак вживання алкоголю не виявлено.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив в силі саме рішення суду першої інстанції, зазначивши, зокрема, що відповідно до пункту 1.7 діючого до цього часу наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 08 вересня 1988 року № 694 «Про заходи з подальшого вдосконалення медичного освідування для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп’яніння» та пункту 2 Тимчасової інструкції про порядок медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння, затвердженої Міністерством охорони здоров’я СРСР від 01 вересня 1988 року № 06-14/33-14, медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння робиться в спеціалізованих кабінетах наркологічних дипансерів (відділень) лікарями психіатрами-наркологами або в лікувально-профілактичних установах лікарями психіатрами-наркологами і лікарями інших спеціальностей, що пройшли підготовку.
Таким чином, проведення медогляду позивача лікарем обласного державного клінічного наркологічного диспансеру, відповідає вимогам щодо проведення таких медоглядів.
При цьому акт складений у медпункті вокзалу не є належним доказом, який би підтверджував факт перебування позивача у тверезому стані, оскільки обстеження відповідно до вимог проведення медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп’яніння не проводилося, особи, що підписали та склали акт не є фахівцями в галузі медицини. Суд також враховує і те, що стан алкогольного сп’яніння (рівень алкоголю в крові) можна визначити тільки спеціальними засобами та особою, яка має медичну освіту.
Доречно нагадати, що у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз’яснено, що вирішуючи справи про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння у будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки . Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановлену загальну тривалість вважається робочим.
Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп’яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст. 27 ЦПК ), яким суд має дати відповідну оцінку.
Джерело: Бухгалтер 911 – не забудьте оформит и передплату на улюблене видання !
